демократичного соціалізму з перспективою відродження України. Втіленням цих настроїв була галицька Радикальна партія, яка своїм впливом дещо поступалась УНДО, об'єднуючи близько 20 тис. членів, переважно селян, сільськогосподарських робітників, а також представників сільської інтелігенції. її головою був Лев Бачинський, а після його смерті 1930 р. Іван Марчук. Схиляючись до справедливої аграрної реформи, обмеження приватної власності, відокремлення церкви від держави, радикали в той же час виступали за незалежність України від Польщі, Радянського Союзу чи інших держав і вбачали розв'язання соціально-економічних проблем у досягненні самостійності.

Прагнучи поширити свою діяльність на всі українські землі Польщі, радикали Галичини об'єдналися з українськими соціалістами-революціонерами на Волині в Українську соціалістично-радикальну партію (УСРП) і вступили у квітні 1931 р. до II Соціалістичного Інтернаціоналу.

Компартія Після закінчення національно-визвольних

Західної змагань частина західноукраїнського суспіль-

України (КПЗУ) ства схилялася до возз'єднання з Радянською Україною. Найактивніше за це виступали комуністи, які в Галичині були об'єднані в Комуністичну партію Західної України (КПЗУ), засновану ще 1919 р. Ця нечисленна тоді група в умовах наступу Червоної армії під час радянсько-польської війни 1920 р. утворила Галицький ревком — тимчасовий орган радянської влади в краї, очолений більшовиком В. Затонським. У 1923 р. під тиском Комінтерну КПЗУ ввійшла до складу Комуністичної партії Польщі як автономна її частина. Оскільки в Польщі комуністична діяльність була заборонена, КПЗУ діяла в підпіллі.

Легальним прикриттям комуністичної діяльності в Західній Україні стало Українське селянсько-робітниче соціалістичне об'єднання («Сельроб»), деякі інші організації. їхній вплив і авторитет у суспільстві віддзеркалювали ставлення західноукраїнського населення до процесів, які відбувалися на терені Радянської України. Нова економічна політика та українізація викликали симпатії як до ідеї возз'єднання з УСРР, так і до комуністів України. Однак навіть за цих умов загальна кількість членів «Сельроба» не перевищувала 10 тис. чол. Пізніше, з наростанням в УСРР тоталітарних антиукраїнських тенденцій, коли розгорнулися нічим не мотивовані репресії проти української інтелігенції, почалася насильницька колективізація, а за нею - голод 1932-1933 pp., ставлення західних українців до комуністів та ідеї об'єднання з Радянською Україною змінилося на негативне. Це допомогло польським властям без ускладнень розпустити в 1932 р. «Сельроб».