Таким чином, заява про федеративні зв'язки України й Росії була суто декларативною. Але навіть ця паперова «федерація» сприймалася більшовиками як тимчасова. В програмі РКП(б), прийнятій VIII з'їздом у березні 1919 p., вказувалось: «...Як одну з перехідних форм до повної єдності партія висуває федеративне сполучення держав, об'єднаних за радянським типом». Ідеалом більшовиків залишалась унітарна держава, «повна єдність». Цього «ідеалу» вони прагнули досягти якнайшвидше.

Націоналізація Після встановлення радянської влади в Укра-промисловості їні розгорнулося одержавлення фінансів, транспорту, системи зв'язку. Потім настала черга промисловості. Насамперед націоналізованими оголошувалися великі підприємства цукрової, вугільної, металургійної та машинобудівної промисловості. Нерідко серед націоналізованих були й дрібні підприємства місцевого значення, які після одержавлення працювали абияк чи навіть закривалися. Тисячі робітників втрачали засоби до існування і змушені були переходити до ремесла чи в пошуках хліба вирушати в села.

Для управління господарським життям на території республіки було утворено Українську раду народного господарства (УРНГ).

УРНГ діяла під безпосереднім контролем Вищої ради народного господарства РСФРР, а в червні 1919 р. декретом ВЦВК УРНГ була об'єднана з ВРНГ і як самостійна структура перестала існувати навіть формально. Економіка України перейшла в повне і беззастережне розпорядження вищих органів влади Радянської Росії.

Аграрна Одним із найважливіших своїх завдань в

політика Україні більшовики оголосили вирішення аг

рарного питання. Уряд УСРР конфіскував нетрудові землеволодіння - поміщицькі, удільні, монастирські, церковні та інші. Але далеко не всі вони перейшли в безплатне користування безземельних і малоземельних селян. Значну частину поміщицьких господарств, які мали агрокультурну цінність та були високопродуктивними економіями, залишили у підпорядкуванні державних органів. Загалом було оголошено про конфіскацію 14,5 млн десятин землі. Лише частину її одержала селянська біднота - дещо більше 5 млн десятин найменш родючих і придатних до господарювання земель. Приблизно 2,5 млн десятин залишалися для радгоспів, належали цукровим, винокурним, кінним та іншим господарствам і також не підлягали поділу. Це були найпродуктивніші, найродючіші земельні площі. Решта 7 млн десятин вважалася лишками земель