ворогів революції». Цей заклик впав на добре підготовлений ґрунт. Розправи з противниками більшовицької влади, а часто і зовсім випадковими громадянами набули масового характеру. Число жертв «червоного терору» на початку 1918 р. в Києві становило, за оцінками різних істориків, від 2 до 5 тис. чол. Розстрілювали офіцерів, юнкерів, прихильників Центральної Ради, причому підставою для розправи нерідко було українське посвідчення чи відповідь на запитання муравйов-ців українською мовою. У Маріїнському парку розстріляли 200 учнів гімназій і училищ лише за те, що вони були в списках української військово-спортивної організації. Справжня вакханалія насильства вибухнула по всіх захоплених більшовицькими військами селах і містах України. Вона мала яскраво виражений антиукраїнський характер. В. Затонсь-кий у своїх споминах 1926 р. писав, що більшовицький комісар Дубнівського повіту на Волині заборонив п'єсу «Сватання на Гончарівці», яка без перепон ставилася в царські часи. «Грати дозволяю, - говорив комісар, - тільки не на контрреволюційній (тобто українській. - Ф.Т-) мові». Цей шовіністичний розгул справив негативне враження на українське населення, посилюючи в ньому антибільшовицькі та анти-російські настрої.

Формування Через деякий час після захоплення Києва органів  сюди з Харкова переїхали члени українсько-

Більщовицької го більшовицького уряду. М. Муравйов звіту -влади в УНР вав голові РНК В. Леніну: «Всю владу, встановлену багнетами, я передав Совєтові України». Водночас на Україну була поширена чинність усіх тогочасних декретів РСФРР. Було оголошено про скасування посад повітових і міських комісарів Тимчасового уряду і Центральної Ради. Ліквідовано також земські установи, міські думи, волосні, повітові й губернські органи управління. Однак повноваження ліквідованих органів урядування досить рідко передавали відповідним радам та їхнім виконкомам. Гасло «Вся влада радам!» в Україні наприкінці 1917 - на початку 1918 р. так і не було втілене в життя. Більшість рад перебувала під контролем меншовиків, есерів і бундівців і не могла бути опорою нового режиму. Після взяття будь-якого населеного пункту командування червоних залишало тут свого комісара з військами або утворювало революційний комітет (ревком) чи воєнно-революційний комітет (воєнревком). Цим, по суті, окупаційним органам і передавалася вся повнота влади. Місцеві ради розпускались або підпорядковувалися новоствореному більшовицькому ревкому чи воєнревкому. Ліквідації підлягали також усі судові установи. їх заступили новостворювані народні суди, робітничі й