Прорахунки Нечисленна група самостійників, які зали-Украінської шалися в Центральній Раді, протестувала Центрально: проти дій Тимчасового уряду і пропонувала Ради відкинути його інструкцію. Але більшість

Ради 9 серпня взяла до відома цей документ. Однак відносини між Радою та російським урядом не нормалізувалися. Демонстративне ігнорування петроградськими міністрами національних інтересів українського народу множило число незадоволених політикою центру, загострювало політичну обстановку.

Зі свого боку. Центральна Рада за цих складних для неї умов так і не зуміла налагодити ефективне керівництво в Україні, забезпечити міста продовольством, домогтися порядку й-закон-иості. Не пішла вона назустріч прагненням селянства негайно розпочати аграрну реформу. Це негативно відбилося на її авторитеті, бо затягування поділу землі селянство все більше пов'язувало не з петроградським Тимчасовим урядом,.а з київською Центральною Радою.

Фатальні наслідки мали прорахунки Центральної Ради у воєнній політиці. Влітку 1917 р. сотні тисяч солдатів-україн-ців, організованих в українізовані військові частини, готові були заприсягтися на вірність Центральній Раді й виконувати її накази. Багато з цих частин відзначалися високою дисципліною і могли стати надійною силою в розбудові національної держави. Таким, наприклад, був 40-тисячний армійський корпус під командуванням Павла Скоропадського, який восени 1917 р. в умовах розвалу російської армії оголосив про своє підпорядкування Раді. Однак соціалістичні лідери Української Центральної Ради з недовір'ям ставилися до військових, особливо до офіцерів. Вони вважали, що революція кладе край необхідності тримати регулярну армію. Відтак у вирішальний час Рада втратила масову підтримку військ.

Корніловський Наростання економічного розвалу, подальше заколот загострення політичної боротьби і невдачі на

і Україна фронтах значно активізували крайні політичні

елементи - як контрреволюційні, так і радикально-револющйні.

За цих обставин у правих колах посилилося прагнення до встановлення відкритої військової диктатури. 12 серпня у Москві була скликана Державна нарада, в якій взяли участь понад 2 тис. представників державних і громадських органів та організацій. Нарада викликала гостру реакцію більшовиків. Негативно до Державної наради поставилася Центральна Рада. Вона відмовилася надіслати для участі в її роботі своїх делегатів. Керівництво Центральної Ради розуміло, що перемога реакції означатиме крах надій на здійснення автономії.