Доля революції значною мірою залежала від позиції армії і флоту. Територією України проходили Південно-Західний і Румунський фронти, у складі яких було близько 3250 тис. солдатів і офіцерів. До 40 тис. моряків мав у своєму складі Чорноморський флот. Як і в цілому в суспільстві, значно вищий, ніж більшовики, авторитет у армії та на флоті мали есери, меншовики, представники українських національних партій. Лише декілька військових частин, в основному тилових, улітку 1917 р. перебувало під впливом більшовиків. На початку червня 1917 р. відбувся II Всеукраїнський військовий з'їзд, що зібрав понад 2000 делегатів, які представляли майже 1,8 млн солдатів і офіцерів фронту та тилових частин. Це була величезна сила, здатна вирішально вплинути на перебіг подій в Україні.

Серед українського селянства незаперечний авторитет мали члени Української партії соціалістів-революціонерів і частково російських есерів. Обидві есерівські партії виступали за ліквідацію поміщицького землеволодіння і передачу землі в користування селянам, але прагнули зробити це законними методами.

Перший Весна - початок літа 1917 р. ознаменувалися

універсал поглибленням української революції. Тимча

Центральної совий уряд і політичні кола, які стояли за ним Ради і автоно- не були зацікавлені у вирішенні національ мія України ного питання. Не мали такої зацікавленості ні меншовики, ні російські есери, котрі очолювали ради робіт ничих, солдатських і селянських депутатів. Що ж до більшови ків, то вони підтримували національний рух лише настільки наскільки він був спрямований проти Тимчасового уряду і роз хитував його владу. Але більшовики не поділяли кінцевої мети цього руху - федеративної перебудови Росії і створення в її скла ді Української демократичної республіки. Більшовики продов жували обстоювати ідею унітарної соціалістичної республіки За цих обставин Центральна Рада та її периферійні органи ви ступали як альтернативна сила щодо Тимчасового уряду та всіх хто його підтримував.

Важливим етапом розвитку національної революції був Все український національний конгрес (6-8 квітня 1917 р). Деле гати доручили Центральній Раді добиватися від Тимчасового уряду автономії України.

16 травня 1917 р. Рада відрядила до Петрограда делегацію, очолювану одним із її керівників В. Винниченком. Делегація вручила Тимчасовому уряду вимогу погодитися на проголошення автономії України у складі федеративної Росії. Однак ця вимога була відкинута.