ціально-економічним і політичним устроєм. У Радянському Союзі панував тоталітарний більшовицький режим, а Румунія була конституційною монархією, якою управляли антидемократичні уряди; в Польщі домінували авторитарні тенденції, а Чехо-Сло-ваччина мала демократичні політичні порядки. У СРСР склалася цілком одержавлена економіка, приватну власність було скасовано, а в Польщі, Чехо-Словаччині і Румунії існувало ринкове господарство, що Грунтувалося на приватній власності.

Політика Як і Радянський Союз, кожна з цих трьох

стосовно держав відносини з українським населенням

українського будувала, виходячи насамперед зі своїх населення інтересів, ігноруючи прагнення корінного

населення до самовизначення. Ні Польща, ні Румунія, ні Чехо-Словаччина не надали українському населенню автономії, передбаченої міжнародно-правовими актами, відповідно до яких українці були включені до складу цих держав. У цих державах панували централізаторські, унітаристські тенденції, а місцеве населення не допускалося до управління. Повсюдно відбувалася його денаціоналізація, обмежувалася сфера вживання української мови, не припинялося гоніння на національну школу, культуру, віру батьків. Причому влада застосовувала різні методи — від грубих, брутальних (як у Румунії, де українці сприймалися як «слов'янізовані румуни» і на цій підставі забороняли всі прояви національного життя), до стриманіших, але твердих і послідовних (як у Польщі), і навіть «демократичних», м'яких (як у Чехо-Словаччині). Всі три держави здійснювали політику економічної експлуатації приєднаних українських земель, використовуючи їх як джерело дешевої робочої сили і сировини. Відбувалося це з різною мірою інтенсивності: в Румунії і Польщі — з більшою, в демократичній Чехо-Словаччині - з меншою.

Боротьба Національне гноблення й соціальна неспра-

українців ведливість породжували протести західноук-

за свої права раїнського населення, які виявлялися у різних формах - від страйків і мирних демонстрацій до збройної боротьби. Населення не залишало спроб домогтися кращої долі, позбавитися найогидніших форм експлуатації на всіх західноукраїнських землях.

Масове незадоволення західних українців своєю долею створювало сприятливі умови для діяльності у краї політичних партій. їхні погляди на майбутнє України та засоби його досягнення були різними. Західноукраїнське населення демонструвало схильність до багатопартійності, політичного плюралізму. Але разом з тим у його середовищі назрівала зневіра у можливість парламентськими, мирними методами добитися змін