Репресивна Сталінські ставленики в Україні стали про-політика відниками політики масового терору, який

сталінізму розгорнувся тут у 30-х роках.

Брутальні розправи з тими, кого вважали противниками радянської влади, не припинялися протягом 20-х років. Але з кінця цього десятиліття правлячі кола СРСР відмовляються навіть від видимості законності здійснюваних репресій. Звинувачення проти віднесених до класово ворожих елементів з 1929 р. почали розглядати так звані трійки у складі першого секретаря райкому партії, голови райвиконкому і начальника місцевого відділення ДПУ, що значно спростило справу. Засуджених партіями відправляли на примусові роботи до північних та інших віддалених районів СРСР з надзвичайно важкими, по суті каторжними умовами праці.

Трагедія селянства кінця 20-х - першої половини 30-х років, гоніння на інтелігенцію, сфабриковані органами ДПУ політичні процеси цього періоду стали прелюдією до нової хвилі репресій сталінського режиму проти свого народу.

Масова кампанія «викриття» ворогів та репресій проти них розгорнулася після вбивства 1 грудня 1934 p. С. Кірова, члена Політбюро ЦК ВКП(б), керівника ленінградської парторгані-зації, авторитетного в більшовицькій партії діяча, потенційного кандидата на пост генерального секретаря. Цим убивством, обставини якого залишаються нез'ясованими до сьогодні, сталінське керівництво скористалося для подальшого нагнітання істерії в країні, розправи над реальними й потенційними противниками режиму. Президія ЦВК СРСР з надзвичайною оперативністю 1 грудня 1934 р. прийняла постанову про порядок розгляду звинувачень у підготовці чи здійсненні терористичних актів, яка відводила на слідство в цих справах не більше 10 днів. Справи розглядалися без прокурора й адвоката. Оскарженню чи помилуванню не підлягали. Слідчі надзвичайно широко трактували поняття «тероризм». Фактично в ньому міг бути звинувачений кожен, хто потрапив до органів НКВС. У 1937 р. подібний порядок розгляду судових справ був поширений на звинувачених у шкідництві та диверсіях. «Шкідників» і «диверсантів» у роки перших п'ятирічок, коли в промисловість влилися мільйони малокваліфікованих робітників і широкими масштабами впроваджувалася нова, складна техніка, було дуже багато. Справи осіб, притягнених до відповідальності за політичними звинуваченнями, з ініціативи секретаря ЦК ВКП(б) Л. Кагановича стали розглядати в позасудовому порядку із застосуванням вищої міри покарання. Слідство велося із вживанням до арештованих жорстоких тортур. Ця практика була узаконена в 1937 p., коли Й. Сталін від імені ЦК ВКП(б) особи-що дав вказівку органам НКВС застосовувати до заарештованих