нарід частю росийського народу. Царський указ відобрав українському народови його найсвятіше право, право рідної мови. В царській Росії нинішнього дня найбільше поневолений - український нарід.

І коли Росія хоче війни, то говорить з неї ненаситність, яка червоною ниткою тягнеться через усю історію імперії, що з московського князівства, загарбуючи все нові землі, поневолюючи народи, розрослася в кольос, який від ряду літ загрожує загально-євро-пейському мирови і загально-людському поступови, культурі і житю народів.

Та ненаситність царської імперії загрожує також нашому національному життю. Історичний ворог України не може спокійно ди-вити ся, що не вся Україна в його руках, що не весь український нарід стогне поневолений під його панованнєм, що існує часть української землі, де український нарід не є винятий з-під права, де він може жити своїм національним життєм. Ідучи війною на австро-угорську монархію, Росія грозить загином також українському національному життю, яке найшло охорону в конституційнім ладі австрійської держави. Побіда Росії мала би принести українському народови австро-угорської монархії те саме ярмо, в якім стогне ЗО міліонів українського народу в російській імперії.

Побіда австро-угорської монархії буде нашою побідою. І чим більше буде поражение Росії, тим швидше виб'є година визволення України.

До бою - за здійсненне ідеалу, який в теперішню хвилю з'єднує ціле українське громадянство!

Нехай на руїнах царської імперії зійде сонце вільної України! Львів. З серпня 1914. За Головну Українську Раду:

Д-р Кость Левицький, голова, Михайло Павлик, Микола Ганкевич, заступники голови, д-р Степан Баран, секретарь.

Українська суспільно-політична думка в 20 столітті. Документи і матеріали. - 7Ї І,- Сучасність, 1983. - С. 212 - 213.

3. З «Нашоїплатформи» Союзу визволення України

Українські землі по обидва боки австро-росийського кордону є не тільки одним з головних теренів сучасної європейської війни, а також одною з причин і предметом війни. Українці добре розуміють, що у війні сій хойить головно о їх долю, ходить о те, чи в результаті війни український Піємонт в Австрії буде знищений, чи українське житє розцвіте також по той бік Збруча, аж за Дніпро і над Чорне море, і тому не можуть зоставити ся німими свідками теперішніх подій, а голосно і рішучо підносять свої неоспоримі права на національну самостійність. Об'єктивна історична конечність вимагає, аби між західною Європою і Москівщиною повстала самостійна українська держава. Потрібне се для осягнення і утревалення європейської рівноваги, є се в інтересі народів австро-угорської держави, а передовсім в інтересі німецького народу в обох цісарствах, а для українського народу булоб се здійсненнєм вікових його мрій і зусиль.