і Німеччини передати Холмщину та Підляшшя. які входили до складу Російської імперії. УНР. Справу Галичини. Буковини й Закарпаття, що її українська делегація хотіла включити в загальний мирний договір, представники Австро-Угорщини відмовилися дискутувати як внутрішню справу монархії. Тим часом економічне становище Німеччини, а особливо Австрії, було скрутним. Сподіваючись на одержання продовольства з України, граф Чериін змушений був погодитися на укладення додаткового, таємного договору між Австро-Угорщиною та УНР про поділ Галичини на польську та українську й об'єднання української Галичині) з Буковиною в окремий коронний край. Проте ратифікувати його так і не вдалося.

16 жовтня 1918 p.. коли імперія вже була приречена, з'явився маніфест імператора «До моїх вірних австрійських народів», який обіцяв федеративну перебудову держави. «...Кожне плем'я на області, яку воно заселяє, творить свій власний державний організм», - відзначалося в маніфесті. Згідно з цим документом 18 жовтня українські парламентарії з Галичини й Буковини, керівники політичних партій і церковні ієрархи -разом 150 чоловік — утворили у Львові Українську Національну Раду, яка мала представницькі функції. Наступного дня вона оголосила про намір об'єднати західноукраїнські землі в єдину Українську державу. Своїх цілей Національна Рада прагнула добитися виключно мирними методами.

Нове політичне утворення зразу ж опинилося в гострому кон-флікті з поляками, які також інтенсивно розбудовували власну державу й претендували на територію Західної України. Польські державні кола спиралися на місцеве польське

Українська Національна Рада. Листопад 1918 р.