Боротьба В умовах наростання масової боротьби трудя-

проти щих проти гетьманського режиму соціалістич-

гетьманського ні партії лівішали.

режиму з весни 1918 р. Україною прокотилася хви

ля робітничих страйків. У середині липня 1918 р. розпочався загальноукраїнський страйк залізничників, у якому взяло участь понад 200 тис. чоловік. Страйк підтримали більшовики Росії.

Влітку 1918 р. широко розгорнулася селянська боротьба у Звенигородському і Таращанському повітах на Київщині, де повстання охопило десятки тисяч селян. На боротьбу проти повстанців були кинуті великі сили, під тиском яких селянські загони частково перейшли до партизанської боротьби на Київщині, а частково, переправившись через Дніпро, з боями пройшли Лівобережну Україну і зупинились у «нейтральній зоні» (територія по лінії Сураж-Унеча—Стародуб-Новгород-Сіверський -Глухів-Рильськ-Суджа-Куп'янськ), на якій згідно з умовами Брест-Литовського миру не мали права розташовуватися більшовицькі й німецькі війська. Тут на їхній основі з допомогою радянської Росії почалося формування Богунського і Таращанського революційних полків. Повстанням на Чернігівщині керував штаб на чолі з підполковником царської армії М. Кропив'янським. У цьому повстанні також брали участь представники різних соціалістичних партій, у т. ч. більшовики.

На Катеринославщині й у Північній Таврії повстанський рух набрав виразного анархістського забарвлення. Він розпочався в районі Гуляйполя Олександрівського повіту Катеринославської губернії. На чолі його став сільський учитель Нестор Махно, який себе й своїх соратників називав анархістами-комуністами. Вони виступали за відновлення влади рад, але їхнє розуміння рад було особливе: ці органи в усьому мали бути підзвітні місцевому населенню й повністю визначати політику на місцях без будь-якого впливу центру. Перші збройні напади 'махновців на представників гетьманської влади, на військові загони й місцевих поміщиків відбулися наприкінці вересня 1918 р. А в ніч на 16 жовтня повстанці захопили Гуляйполе. Це був перший значний успіх махновців, який підвищив їхній авторитет серед селянства. Проти них було кинуто регулярні військові частини. Та повстанці уникали боїв з переважаючими силами, завдаючи дошкульних ударів дрібним з'єднанням, винищуючи поміщиків і гетьманських урядовців. У листопаді 1918 р. махновці стали значною воєнною силою, на яку гетьманські власті й німецьке командування змушені були серйозно зважати.