кінноті Будьонного. Польське командування змушене було відвести частини 3-ї армії з району Києва. 12 червня червоноар-мійські частини вступили до столиці України.

Переслідуючи противника, радянські війська 27 червня ввійшли у Новоград-Волинський, а 4 липня - у Рівне. Противник змушений був залишити Вінницю, Жмеринку, Проскурів, Ка-м'янець-Подільський. Воєнні дії переносилися на територію Західної України.

Успішні дії військ ГІівденно-Західного фронту створили умови для наступу Західного фронту, який розпочався 4 липня 1920 р. Війська фронту під командуванням М. Тухачевського прорвали польську лінію оборони й досить швидко витіснили противника з території Білорусії. У другій половині липня радянські війська вступили на територію Польщі. Польща опинилася перед загрозою воєнно-політичного краху. Прагнучи запобігти такому перебігу подій, міністр закордонних справ Англії лорд Керзон за дорученням Верховної ради Антанти ще 11 липня 1920 р. звернувся з нотою до радянського уряду, в якій пропонував Росії перемир'я з Польщею. Польські війська мали відійти за так звану «лінію Керзона», визнану в грудні 1919 р. Антантою східним кордоном Польщі. Ця лінія проходила (з півночі на південь) через міста Гродно-Ялівка- Немирів-Берес-тя-Дорогуськ-Устилуг, на схід від Грубешова і Криліва і далі на захід від Рави-Руської і на схід від Перемишля до Карпат. У своїй відповіді 17 липня радянський уряд відкинув вимоги Керзона, заявивши, що польський уряд має безпосередньо звернутися до Раднаркому РСФРР. Але наступ радянських військ тривав і після 22 липня 1920 p., коли польський уряд від свого імені запропонував розпочати мирні переговори. Червона армія не зупинилася на етнічному кордоні Польщі, маючи головним завданням оволодіння варшавським регіоном. Радянські керівники все ще перебували в полоні ілюзій, пов'язаних з надіями на «світову революцію», яку мали нести радянські війська в Західну Європу. «Революція іззовні була можлива», -казав пізніше у 1923 p. М. Тухачевський.

Галицька З'явившись у Галичині, більшовики негайно

соціалістична проголосили тут радянську владу. Було утво-радянська рено Компартію Східної Галичини (КПСГ), серед

республіка керівників якої були В. Затонський, І. Немо-ловський та І. Кулик - наддніпрянські більшовики, що раніше взагалі не бачили Галичини. В Тернополі 8 липня сформовано більшовицький уряд Східної Галичини - Галицький ревком (Галревком), до якого ввійшли керівники та члени КПСГ - М. Баран, Ф. Конар, М. Левицький, К. Литвинович. Головою Галрев-кому призначили відомого київського більшовика В. Затонського.